Проблема виявлення, обстеження й лікування дітей, які часто хворіють (ДЧХ), залишається однією з найактуальніших у сучасній педіатрії. Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (1980), терміном «ДЧХ» прийнято позначати дітей, у яких частота гострих респіраторних захворювань (ГРЗ) або загострень хронічної патології дихальної системи становить чотири і більше рази на рік.
З-поміж етіологічних чинників ГРЗ у групі ДЧХ провідне місце посідає вірусна інфекція (65-90% випадків). Її збудниками виступають віруси грипу А (серотипи 1 і 2) та парагрипу (серотипи 1 і 2), респіраторно-синцитіальні віруси, аденовіруси (серотипи 1-4), рино- та ентеровіруси. Рідше збудниками ГРЗ у таких дітей є бактерії, серед яких виділяють пневмококи, стафілококи, β-гемолітичні стрептококи, гемофільну паличку [1].
Стисло функціональні відхилення в організмі ДЧХ можна описати таким чином. У дітей цієї групи диспансерного нагляду спостерігається комплексне порушення функцій різних органів та систем унаслідок зниження загальної та місцевої імунорезистентності, а також зриву компенсаторно-адаптивних механізмів. При цьому патологія здатна розвиватися за типом «порочного кола», оскільки при частих ГРЗ змінюється режим дня дітей (у цьому не останню роль відіграє гіперопіка з боку рідних), вони рідше перебувають на свіжому повітрі, що, у свою чергу, сприяє розвитку обтяжувальних фонових захворювань (рахіту, анемії тощо), відставанню у фізичному і психомоторному розвитку, а як наслідок – порушенню соціальної адаптації. У таких дітей широко і здебільшого невиправдано використовується велика кількість медикаментів, зокрема саліцилати та антибіотики, які чинять імуносупресивну дію. У глобальному масштабі висока захворюваність призводить до великих економічних витрат як із боку родин, так і з боку держави загалом, обмежує підлітків у виборі професії, негативно впливає на репродуктивне здоров’я.
Конкретними чинниками, що зумовлюють потрапляння частини популяції до категорії ДЧХ, можна вважати:
- затримку дозрівання імунної системи дітей та індивідуальні коливання окремих показників клітинного й гуморального імунітету;
- несприятливий екологічний стан у великих промислових центрах і мегаполісах;
- низький загальний рівень санітарної культури населення;
- погані соціально-побутові умови та незбалансоване харчування (значною мірою внаслідок зубожіння родини);
- ранній початок відвідування дитячих дошкільних закладів;
- наявність в організмі вогнищ хронічної інфекції;
- кишковий дисбактеріоз;
- дисфункцію ендокринних залоз;
- алергізацію організму;
- часті психоемоційні стреси;
- необґрунтовану антибактеріальну терапію.
Заходи профілактики частих ГРЗ ґрунтуються на кількох базових принципах [5]:
1) грудне вигодовування немовлят, а в подальшому – підбір індивідуальної дієти з належним умістом вітамінів;
2) раціональний режим дня і харчування;
3) здоровий спосіб життя родини (зокрема, повна відмова від куріння у присутності дитини чи у приміщенні, де вона перебуває);
4) загартовування з використанням контрастних водних процедур, за умови запобігання переохолодженню дитини;
5) загальнозміцнювальна і лікувальна фізкультура;
6) консультація психолога для вироблення правильної реакції рідних на часті захворювання дитини;
7) санація вогнищ хронічної інфекції;
8) лікування патології травної системи та гельмінтозів;
9) у дітей зі схильністю до алергії – консультація алерголога;
10) фізіотерапія (ультрафіолетове опромінення, лазеро терапія, загальний і точковий масаж);
11) вакцинація за сучасною схемою (не слід здійснювати раніше ніж за 7-14 днів після гострого періоду ГРЗ із високою температурою тіла та інтоксикацією);
12) фармакотерапія, важливою складовою якої є застосування імунних препаратів неспецифічної дії.
Деякі фахівці рекомендують проводити прицільну імуно терапію з урахуванням основної причини імунної недостатності, однак інші клініцисти вважають, що такий підхід (на підставі рутинного клініко-імунологічного обстеження) сьогодні недосяжний для більшості вітчизняних пацієнтів. Тому вибір конкретного препарату здебільшого здійснюється емпірично, за клінічними показаннями. Специфічне ж імунологічне обстеження за скороченою стандартною схемою проводиться для виключення первинної імунної недостатності, за якої така емпірична імунотерапія може бути неефективною.
Серед засобів неспецифічної імунофармакотерапії особливий інтерес із погляду клінічної ефективності та економічної доцільності становить комбінований рослинний препарат Імупрет компанії «Біонорика АГ», до 2007 р. відомий в Україні під назвою Тонзилгон Н. Зміна назви препарату пов’язана з отриманням даних про те, що він має не тільки протизапальну й антимікробну, але й імуномодулювальну дію. На своїй батьківщині, у Німеччині, цей препарат використовується ще з 1933 р.
Активними компонентами Імупрету є корінь алтею, квітки ромашки, трава хвоща польового, листя горіха, трава деревію, кора дуба, трава кульбаби. Препарат випускається у двох лікарських формах: таблеток, укритих оболонкою (№ 50), та крапель для перорального застосування (100 мл).
Складові Імупрету здійснюють протизапальну дію, сприяють зменшенню набряку слизової оболонки дихальних шляхів і навколоносових синусів, чинять місцеву обволікувальну дію, що знижує інтенсивність болю при запаленні. Крім того, Імупрет має імуно модулювальний ефект. За даними досліджень останніх років, це пов’язано з дією компонентів препарату на клітинні механізми неспецифічного імунного захисту. Природні кілерні клітини та фагоцити, які зумовлюють ці механізми, беруть участь у формуванні антивірусної резистентності організму і сприяють протипухлинному захисту [8].
При виникненні ГРЗ дітям шкільного віку Імупрет призначають по 1 таблетці чи по 15 крапель 5-6 разів на добу; у дошкільному віці – по 10 крапель 5-6 разів на добу; дітям грудного віку – по 5 крапель 5-6 разів на добу.Після зникнення гострих симптомів захворювання та для профілактики ГРЗ уживання препарату можна обмежити трьома прийомами на добу в тій самій разовій дозі. Середній курс лікування препаратом при гострому інфекційно-запальному процесі становить 1-1,5 тиж; профілактичний курс, як правило, триває 4-5 тиж. Краплі приймають зазвичай нерозведеними або додаючи їх до напоїв. Таблетки слід ковтати не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води.
За результатами проведених клінічних досліджень, Імупрет показав свою ефективність у запобіганні та комплексній терапії ГРЗ у групі ДЧХ, а його вживання не викликає властивого багатьом препаратам звикання. Так, профілактичне застосування Імупрету приводить до зниження частоти первинної захворюваності на ГРЗ, а включення цього препарату до курсу лікування супроводжується легшим перебігом ГРЗ, меншою його тривалістю, а також можливістю скоротити термін застосування антибіотиків [10]. Останнє, у свою чергу, запобігає постантибактеріальній колонізації верхніх дихальних шляхів і порожнини рота дітей грибами роду
Candida й
Aspergillus.
Імупрет може бути препаратом вибору для лікування ГРЗ у ДЧХ при непереносимості лікарських засобів інших фармакологічних груп та за наявності обтяжувальних фонових алергічних захворювань, як-от атопічна бронхіальна астма й алергічний риніт [5]. Застосування цього лікарського засобу в дітей дошкільного віку дозволяє знизити частоту ускладнень ГРЗ [11] та захворюваність на гостру патологію органів дихання в цілому. Екстракти рослин у складі препарату посилюють руйнування патогенних внутрішньоклітинних мікроорганізмів унаслідок підвищеного утворення бактерицидних і віроцидних кисневих метаболітів. Також показано, що застосування Імупрету сприяє підвищенню противірусного імунітету за рахунок посилення вироблення організмом α- і γ-інтерферонів, а також покращанню місцевого імунітету за рахунок збільшення продукції секреторних імуноглобулінів класу А та лізоциму слини [1, 8]. Як допоміжний засіб при базисній антибіотикотерапії Імупрет здатен чинити і прямий елімінуючий вплив на мікроорганізми, такі як
Staphylococcus aureus,
Streptococcus viridans,
Haemophilus influenzae та
Neisseria spp. [6].
При застосуванні Імупрету у ДЧХ із гострим ларинготрахеїтом різко знижується частота виникнення такого тяжкого ускладнення, як несправжній круп зі стенозом гортані та задухою [12].
Профілактичний прийом Імупрету забезпечує достовірне зменшення проявів гіперплазії органів лімфоглоткового кільця Пирогова–Вальдейєра, тобто здійснює позитивний вплив щодо усунення одного з чинників високого рівня захворюваності на ГРЗ у дітей [7]. У структурі хронічної патології ЛОР-органів серед дошкільнят гіпертрофія піднебінних та глоткових мигдаликів становить 80% у віці 2-3 років і 40-50% – у віці 7 років. Згадані
лімфоепітеліальні утворення відіграють виняткову роль у формуванні неспецифічної та специфічної резистентності організму дитини. Характерне для дитячого віку поєднання підвищеного антигенного навантаження і незрілості окремих ланок імунітету призводить до функціонального переобтяження лімфоепітеліальної тканини з подальшим її виснаженням і розвитком запальних та імунопатологічних процесів. Як наслідок, на частку хронічного тонзиліту припадає 4-9% від усіх захворювань серед ДЧХ [2]. При загостренні хронічного тонзиліту суб’єктивно неприємні відчуття у глотці та зіві дітей регресують уже після перших 4-5 днів застосування Імупрету. На противагу цьому, при використанні базисної (неімуномодулювальної) терапії майже в половини хворих на 5-й день лікування залишалися симптоми гострої патології органів дихання [3].
Установлено також сприятливий додатковий вплив Імупрету в післяопераційний період у дітей, які перенесли тонзилектомію з приводу ускладненого хронічного тонзиліту [9]. Раніше виявлено, що після згаданої операції імунітет верхніх дихальних шляхів різко знижується, а в деяких випадках він не нормалізується протягом кількох років. Постопераційне застосування Імупрету в цієї категорії дітей зумовлює сприятливі зрушення в низці лабораторних показників (зниження рівнів кортизолу, лактоферину, інтерлейкіну-1β та зростання рівнів інтерферонів, інтерлейкіну-10), що дозволяє дійти висновку стосовно нормалізувального впливу препарату на імунну систему за умов післяопераційного стресу.
Крім того, зміна лабораторних імунологічних параметрів у дітей із ГРЗ прямо корелює з клінічною ефективністю лікування Імупретом: що вища клінічна ефективність проведеної терапії, то інтенсивніше зростає рівень імуноглобулінів класу G у сироватці крові пацієнтів і збалансованішим є співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів. Зміни в імунному статусі ДЧХ зазвичай стійкі й утримуються на належному рівні впродовж кількох місяців після припинення прийому препарату [4]. При цьому слід зазначити, що позитивний зсув показників імунограми за результатами лікування відмічається в пацієнтів з ускладненим перебігом ГРЗ у вигляді гострого отиту, гострого бронхіту, бронхопневмонії, загострення хронічного тонзиліту тощо [11]. Також Імупрет гарно зарекомендував себе як препарат для лікування дітей із вродженою чи набутою імунологічною гіперреактивністю.
Висновки 1. Препарат Імупрет компанії «Біонорика АГ» є високоефективним і безпечним лікарським засобом з основною імуномодулювальною дією.
2. Імупрет чинить профілактичну та лікувальну дію щодо ГРЗ у ДЧХ завдяки впливу на різні ланки патогенезу.
3. Імупрет позитивно впливає на стан пацієнтів як при комплексному його застосуванні, так і в монотерапії, сприяючи достовірному скороченню тривалості перебігу ГРЗ.
4. Позитивні наслідки вживання Імупрету зберігаються протягом тривалого часу після закінчення курсу лікування і є основою вторинної профілактики в групі ДЧХ.
Література1. Бовбель И.Э., Малюгин В.Ю. Клиническая эффективность профилактического действия препарата Тонзилгон Н у часто болеющих детей // Рецепт. – 2005. – №5 (43). – С. 111-114.
2. Гаращенко Т.И., Ильенко Л.И., Гаращенко М.В. Тонзилгон в сезонной профилактике ОРВИ и их осложнений в организованных детских коллективах // Вестник педиатрической фармакологии и нутрициологии. – 2005. – №4. – С. 57-59.
3. Господарський І.Я. Імуномодуляція при хронічному тонзиліті: за і проти // Современная педиатрия. – 2008. – №1. – С. 41-44.
4. Дрынов Г.И., Иванюшина О.К., Дьякова Ф.Н. Результаты лечения детей с хроническим тонзиллитом препаратом Тонзилгон // Детский доктор. – 2001. – №1. – С. 67-69.
5. Дрынов Г.И., Иванюшина О.К., Пискун А.М. Лечение респираторных вирусных инфекций у больных с аллергическими заболеваниями // Медицинская помощь. – 2002. – №6. – С. 19-22.
6. Зиборова Н.В., Маккаев Х.М. Опыт применения фитопрепаратов «Синупрет» и «Тонзилгон Н» для лечения ЛОР-заболеваний у детей // Вестник педиатрической фармакологии и нутрициологии. – 2006. – Т. 3, №2. – С. 77-79.
7. Кіщук В.В., Антонів М.С. Можливість використання препарату Тонзилгон Н в терапії дітей із гіперплазією лімфоїдної тканини // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. – 2006. – №4. – С. 50-52.
8. Мельников О.Ф., Рыльская О.Г. Экспериментальное исследование иммуномодулирующих свойств Тонзилгона Н in vitro // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. – 2005. – №3. – С. 74-76.
9. Мищенко Н. Конференция Украинского научного медицинского общества оториноларингологов: записки на полях // Здоров’я України. – 2008. – №22/1. – С. 36-37.
10. Нагорная Н.В., Баешко Г.И., Лимаренко М.П. и др. Опыт применения препарата Тонзилгон Н для профилактики и лечения ОРВИ у детей // Здоров’я України. – 2004. – №19 (104). – С. 27.
11. Прохоров Е.В., Толстикова Е.А., Педенко А.В., Бурбело Е.Н. Состояние иммунологической резистентности и эффективность профилактики и лечения осложнений ОРВИ у детей // Медицинские новости. – 2006. – №3. – С. 127-129.
12. Рязанцев С.В., Захарова Г.П., Дроздова М.В. Опыт применения препарата Тонзилгон Н // Новости оториноларингологии и логопатологии. – 2001. – №3 (27). – С. 116-118.
Підготував Микола Данилов
=======
(Дитячий лікар. - 2009. - №1 (1). - С. 55-57.)
Сообщения
